Вісник Одеського національного університету. Філологія

ІНТЕРАКТИВНИЙ ІГРОФІЛЬМ: РЕВОЛЮЦІЯ В МИСТЕЦТВІ ЧИ ТИМЧАСОВА РОЗВАГА? (на матеріалі «Detroit: Become Human»)

Євген Джиджора — 2025-12-24

У статті досліджено феномен інтерактивного ігрофільму на прикладі комп’ютерної гри «Detroit: Become Human» («Детройт: стати людиною») від студії «Quantic Dream» (2018 р.). Інтерактивний ігрофільм визнано помітним явищем масової культури останніх років, яке спонукає реципієнта ставати активним співавтором розповіді. В ігрофільмі «Detroit: Become Human» глядач виступає водночас і як гравець, який весь час повинен самостійно обирати розвиток подальшої дії і тим самим просувати сюжет. Вибір стосується як дій, так й емоцій персонажів. На ухвалення рішення гравцеві-глядачеві дається дуже короткий проміжок часу, як правило, до 10 секунд. Це спонукає гравця-глядача ухвалювати інтуїтивні емоційні рішення. З іншого боку, інтерактивний ігрофільм передбачає застосування тої або іншої ігрової стратегії, внаслідок якої сюжетний розвиток зазнає докорінних змін. У статті проаналізовано три ігрові стратегії, кожна з яких має свою специфіку та визначає характер сюжетної оповіді. Перша являє собою дотримання чітко обраної лінії поведінки конкретного персонажа, або всіх персонажів разом. Друга передбачає зміну лінії поведінки персонажа / персонажів тільки в одній або кількох сюжетних епізодах, які мають визначальний вплив на розвиток сюжетної дії. Третю стратегію можна вважати рандомною. Тут гравець-глядач ухвалює довільні хаотичні рішення щодо певних або всіх персонажів. Означена варіативність сюжетного викладу та залучення гравця-глядача до його побудови дозволяє ідейному розробнику ігрофільмів Девіду Кейджу говорити про революцію в мистецтві. Йому йдеться про революційні зміни в естетичному процесі, а саме у співвідношенні функцій автора-реципієнта-твору. У статті прокоментовано цю заяву, а також розглянуто весь художньо-естетичний потенціал інтерактивного ігрофільму. Наголошено на нових можливостях, що відкриваються перед споживачем інтерактивного ігрофільму. Гравець-глядач сам вибудовує історію, відтак виступає не тільки як реципієнт, але й як автор, тобто бере на себе відповідальність за морально-етичні вчинки персонажів розповіді.

ЕМОЦІЙНА СФЕРА МАЛОЇ ПРОЗИ ПАНТЕЛЕЙМОНА КУЛІША

Артур Малиновський — 2025-12-24

Чутливість – особлива категорія літературної антропології, котра дозволяє простежити динаміку людських емоцій, їх непередбачуваність, стихійність і водночас формування цілісних естетичних образів і моделей психологічної поведінки. Відбувається структурування різноманітних проявів емоційності за рахунок експансії людського на текст, або текстуалізації прихованих, неусвідомлених порухів і суб’єктивних реакцій на світ. Індивідуальне постає підґрунтям для вироблення типології емоційних образів, які стають публічними, перетворюються на носіїв жанровості, утворюють наративні матриці. Текст стає особливо чутливим полем, камертоном, який дозволяв читачеві співвіднести власні емоції з попередніми, вже пережитими й апробованими літературою. Наділені потужними культурно-історичними смислами, нарощеними і збагаченими в перспективі епох, емоції стають лабільним підґрунтям для зіставлень і порівнянь образів людини на транскультурному і транснаціональному рівнях. Вони утворюють tertium comparationis, у межах якого відбувається селекція і народження нових образів емоційності, а відтак властивостей художнього письма, вимірів чутливості тексту до сторонніх віянь і вкраплень, модерних підходів до витлумачення традиції. Внаслідок цієї тяглості світ емоцій інтеріоризується в історію як пам’ять і пригадування минулого, яке живе у теперішньому і має свою внутрішню темпоральність, культурну стадіальність. Однак завжди за різноманіттям проявів чутливості в діахронії залишається незмінний «теоретичний» надлишок, що слугує підставою їх порівнянь, уподібнень і розподібнень. Він очищений від будь-яких історичних нашарувань, є критерієм і мірилом зустрічі навіть віддалених образів і моделей на помежів’ї, на площині tertium comparationis.

ПОЕТИКА ЗАГОЛОВКУ РОМАНУ «ГОНИХМАРНИК» ДАРИ КОРНІЙ: СИНТЕЗ МІФІЧНОГО ТА СУЧАСНОГО

Олена Мізінкіна — 2025-12-24

У статті названо імена українських письменників, які працюють у фентезі, зазначено його жанрові різновиди. Також вказано на літературознавців, що досліджують особливості літератури фентезі і, зокрема, творчість Дари Корній; коротко окреслено відмінності фантастики – фентезі – казки.

Мета розвідки – проаналізувати специфіку заголовку роману фентезі, в якому зафіксовано номінування надприродної істоти хтонічного світу. Для поставленої мети заплановано виконати завдання 1) з’ясувати поняттєве наповнення гонихмарника (народні уявлення); 2) відстежити інтерпретацію міфічного персонажа в романі; 3) розглянути зв’язок назви роману з його змістом про сьогодення.

Відстежено потрактування гонихмарника, його витоки, номінування, зовнішність, здатності та вміння у працях Ю. Буйських, Н. Войтович, В. Галайчука, В. Гнатюка, М. Дмитренка, І. Нечуя-Левицького, Ф. Потушняка, Н. Хобзея, І. Франка.

Проаналізовані ситуації в романі Дари Корній, в яких проступають характеристики гонихмарника, витворені народною уявою. Міфологічність образу підтверджується завдяки простору лісу, нічній порі доби, сну як можливості душевного роздвоєння персонажа.

Відзначено новаторство письменниці у створенні персонажа: гарна врода, спадкова передача надприродних можливостей, розмежування здатностей гонихмарника та знахаря, поєднання протилежних рис характеру.

Проявом зовнішніх ознак подвійного сприйняття оточуючим середовищем гонихмарника є його ім’я. Проаналізовано значення імені Олександр та прізвиська Кажан, якими називають головного героя персонажі роману.

У висновках підкреслено, що саме розкриття внутрішнього світу Сашка-гонихмарника, його стосунки та вчинки з персонажами у відтвореному письменницею часопросторі сьогодення висвітлюють моральні та етичні проблеми юнака. Образ Сашка постає не суто міфологічним, а наділений характеристиками молодої людини ХХІ ст. Відтак заголовок роману не лише вказує на міфологічну парадигму твору, а й відсилає читача до історії боротьби поглядів, зміни персонажа в обставинах сучасного світу.

ЕСТЕТИЗАЦІЯ ПРИРОДИ В ЕСЕЇСТИЦІ ГАЛИНИ ПАГУТЯК

Тетяна Шевченко — 2025-12-24

Статтю присвячено аналізу есеїстики Г. Пагутяк, яка надає виняткового значення образному відтворенню природи. Об’єктом дослідження постали есеї «Рукави, вологі від роси», «Жорстокість існування», есеї зі збірок «Мій Близький і Далекий Схід», «Кожен день – інший» тощо. У результаті дослідження з’ясовано, що образи природи часто постають важливими з погляду побудови ментативу в названих есеях, хоча творів, безпосередньо присвяченим образам природи, не виявлено. Ідеться про образність довкілля, дотичну до рефлексій. У природі авторка черпає натхнення, паралелі із природою породжують авторські ментативи, дають відповіді на одвічні проблеми буття, як-от: беззахисність, самотність, жорстокість, натхнення, творчість, відчуження, розчинення в соціумі тощо. Природа постає джерелом пошуку гармонії і єднанням зі світом творчої особистості, наділеної даром споглядання й міркування. Джерелом цих процесів для Г. Пагутяк є, по-перше, українські фольклорні традиції пантеїстичного розуміння всесвіту, і, по-друге, японська середньовічна проза, зокрема дзуйхіцу Сей Сьонагон. Г. Пагутяк, слідом за японською авторкою, у всіх своїх есеях відшукує важелі гармонійного буття сучасної особистості через дотичність до природи, естетизує її за допомогою можливостей художнього слова, органічно вмонтованого в пишномовні рефлексії. І йдеться при цьому не про просте замилування довкіллям: мається на увазі персоніфікований підхід до зображення навколишнього світу як власне світовідчуття і світорозуміння, як продуктивний засіб презентації власного мислення, прикметний індивідуально-авторськими практиками породження нових поглядів на буття.

ФЕНОМЕН ПИСЬМЕННИКА І ПИСЬМЕННИЦЬКОЇ ТВОРЧОСТІ В ПОСТМОДЕРНІЙ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ Ю. ІЗДРИКА-ЕСЕЇСТА

Тетяна Шевченко — 2025-12-24

У статті проаналізовано цикл «Поет і йог…» збірки «Флешка-2GB» Ю. Іздрика. Чотири есеї книги, присвячені місцю письменника в сучасному світі, у постмодерній манері позиціонують митця в сучасному літературному процесі, котрий стає об’єктом тотального висміювання і пародіювання, адже існує за правилами, які, на думку Іздрика, віджили себе. Есеї створюють образ сучасного письменника, відмінного від попередніх епох здатністю повністю абстрагуватися від зовнішніх оцінок, моралі, етики й естетики, не зважати на потреби видавництв, запити аудиторії і вимоги критики. Митець презентується як незалежна особистість, вільна від внутрішньої цензури, обмежень і станів, котра сприймає слово як інструмент гри, а іронію – як першорядну практику самопрезентації в абсурдному світі. За допомогою постмодерних практик письма (іронія, епатаж, пародія, пастиш, змішування стилів, жанрів, дискурсів) Іздрик десакралізує і деперсоналізує літературний процес і місце в ньому літератора, наголошуючи на різного роду умовностях існування незалежної творчої особистості, її неможливості повноцінної реалізації в кимось нав’язаних правилах. Письменницьку творчість Ю. Іздрик сприймає як гру, адже пише про неї винятково в іронічному стилі. Торкнувшись різних сторін буття сучасного митця (біографія, критика, натхнення, суспільні та особисті погляди, публічність, співпраця з видавництвами), Ю. Іздрик, по суті, створив постмодерний образ митця поза каноном, для чого переінакшив жанри автобіографії («Поет і його біографія»), рецензії («Поет і його проза»), оповідання з гомодієгетичною нарацією («Поет і його демони») і художньої медитації («Поет і його ігуана»). Тож Іздриковий письменник, презентований в есеях циклу «Поет і його йог…», постає незаангажованим ексцентриком та індивідуалістом, зображується у форматі ілюзорної вірогідності і незавершеності. А це залишає простір для читацької співтворчості, котра в заданій митцем постмодерній моделі самопрезентації залишається читабельною та затребуваною.

САМООРГАНІЗАЦІЯ І ЦИФРОВИЙ МІНІМАЛІЗМ ЯК АКАДЕМІЧНЕ СЕРЕДОВИЩЕ ФІЛОЛОГА

Ольга Бойко — 2025-12-24

У статті розглянуто процес самоорганізації та мінімалізації використання електронних пристроїв в житті науковця-філолога. Проаналізовано чинники вимушеної еміграції та зростання когнітивного перевантаження. Актуальність дослідження зумовлена діджиталізацією наукової та освітньої діяльності та необхідністю об'єктивно оцінити позитивні та негативні сторони такого підходу. У статті використано методи кількісного аналізу витрат часу, компаративний та діахронічний підходи, що дозволяє виявити ключові тенденції у балансі між науковою, викладацькою та особистою діяльністю. Особливу увагу приділено зміні стилю життя після переходу до іншого соціокультурного контексту, відмови від гіперконтролю на користь усвідомленої організації праці та використанню практик цифрового мінімалізму. Результати дослідження можна впровадити для розробки стратегій підвищення продуктивності та концентрації науковців і студентів в різних гуманітарних галузях.

РИТОРИЧНІ ЗАСОБИ ВПЛИВУ В ПРОМОВІ АДВОКАТА (на матеріалі судового засідання в справі Семена Семенченка)

Микола Грєчка — 2025-12-24

У статті досліджуються риторичні прийоми, що застосовуються адвокатом у судовій промові за конкретною кримінальною справою, яка розглядається в порядку кримінального провадження. Актуальність теми зумовлена важливою роллю усного судового мовлення як інструмента професійного впливу на процес формування судового рішення. Судова промова адвоката розглядається як складний комунікативний акт, спрямований не лише на виклад правової позиції сторони захисту, а й на переконання суду шляхом поєднання раціональних аргументів із емоційно психологічними засобами впливу.

У роботі проаналізовано найбільш поширені вербальні та невербальні риторичні засоби, зокрема інтонаційне акцентування, підтримання зорового контакту з аудиторією, а також маніпуляції інформацією. Особливу увагу приділено інтонації як інструменту смислового виділення ключових аргументів і структурування мовлення. Показано, що варіювання темпу, гучності та паузування сприяє зосередженню уваги суду на найбільш значущих обставинах справи.

Окремо розглядається роль невербальних засобів комунікації, передусім зорового контакту, який виконує функцію встановлення довіри, демонстрації впевненості адвоката та персоналізації звернення до судді як основного адресата риторичного впливу. У статті також аналізується маніпуляція інформацією як цілеспрямований добір і подання фактів, що дозволяє сформувати сприятливу для сторони захисту інтерпретаційну рамку сприйняття справи.

Досліджуваний судовий виступ вирізняється високим рівнем емоційної стриманої експресивності та підготовленості адвоката, який, на відміну від багатьох інших представників професії, активно використовує різноманітні риторичні прийоми для привернення уваги до власної аргументації та здійснення впливу на суддю. Зроблено висновок, що ефективність судової промови значною мірою залежить від умілого поєднання правової аргументації з вербальними й невербальними засобами риторичного впливу.

ЛЕКСИКО-СЕМАНТИЧНЕ ПОЛЕ «ПЕРЕМОГА» В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ: КОРПУСНИЙ І ЛЕКСИКОГРАФІЧНИЙ ВИМІРИ

Наталія Кондратенко — 2025-12-24

У статті проаналізовано лексему «перемога» в словниках української мови. Простежено етимологію, вживання слова в комунікативних ситуаціях, словотвірні гнізда та яким способом утворені спільнокореневі. Обґрунтовано, що лексема «перемога» праслов’янського походження, вживається у значені «успіх, тріумф, здолання перешкод», зафіксовано кілька значень пов’язані з воєнною тематикою, а також з морально-етичним у плані піднесення сили духу. У фразеологічних сполуках наявний аксіологічний аспект, який можна пов’язати з теперішнім станом українці у період повномасштабного вторгнення. Доведено, що лексема «перемога» є сильним мовним знаком, яка у своєму значенні об’єднує духовну стійкість, зрушення з місця, особистий та національний тріумф, сили, здолання чогось або когось. У Генеральному регіонально анотованому корпусі української мови (ГРАКу) було опрацьовано простий та складний типи пошуку. За допомогою простого пошуку визначено, що корпусом зафіксовано 343 978 слововживань лексеми «перемога» і досліджено частотність вживання у функціональних стилях. Репрезентовано, що семантична одиниця використовується як у публіцистичних, так і в текстах художнього, офіційно-ділового, розмовного стилю. За допомогою контекстуальної мови запитів (CQL), простежено сполучуваність лексеми «перемога» (атрибутивний (спільна перемога, наша перемога), об’єктний (здобути перемогу), кілька прикладів предикатного зв’язку (перемога буде, перемога стала). Лексикографічні джерела та корпус ГРАК стали інструментом нашого дослідження з метою репрезентувати лексему «перемога» як мовну одиницю носіїв української мови. Узагальнено, що лексема «перемога» є лінгвокультурним концептом, де чітко простежуються історичні, політичні, аксіологічні, морально-етичні аспекти, що демонструють актуальну мовну картину українського народу. Доведено, що лексема «перемога» є одним з найяскравіших прикладів слів, які описують лінгвокультуру українського народу протягом багатьох тисячоліть, підкреслюючи постійну боротьбу, утвердження як окремого народу, прагнення свободи, незалежності країни.

ОСОБЛИВОСТІ ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМІВ ФАХОВОЇ МОВИ АРХІТЕКТУРИ ТА БУДІВНИЦТВА

Людмила Фенюк — 2025-12-24

Стаття присвячена дослідженню інтернаціоналізмів фахової мови сфери архітектури та будівництва (далі – ФМАБ) на матеріалі англійської, французької і української мов. Оновлення лексичного складу ФМАБ виникає внаслідок необхідності номінації, класифікації нових матеріалів, конструкцій чи способу ведення будівництва. Метою статті є розробка і систематизація тематичної класифікації інтернаціоналізмів ФМАБ, що передбачає укладання вибірки інтернаціоналізмів ФМАБ, класифікацію за тематичними групами та аналіз лексико-семантичних особливостей інтернаціоналізмів.

При проведенні дослідження виявлено міжнародні префіксальні і суфіксальні морфеми у складі досліджуваних інтернаціоналізмів ФМАБ, встановлено кількість полісемічних і моносемічних інтернаціоналізмів. З огляду на наявні класифікації запропонована власна тематична класифікація інтернаціональної лексики ФМАБ.

Етимологічний аналіз виявив, що переважна більшість інтернаціоналізмів – 62% в англійській, французькій і українській мовах мають генетичним джерелом латинську мову, 18% – грецьку мову, 10% інтернаціоналізмів мають за генетичне джерело старофранцузьку мову, 6% – італійську мову, 4% інтернаціоналізмів ФМАБ запозичені з германських мов.

Інтернаціональна лексика у запропонованій сфері є ключовим елементом для вдосконалення і спрощення міжкультурної фахової комунікації. Технічні терміни поширюються швидко через потребу найменування нових понять та явищ, спричинених швидким науково-технічним прогресом, що спричинює інтернаціоналізацію фахової комунікації.