СХІДНІ МОТИВИ В ЕСЕЇСТИЦІ Г. ПАГУТЯК

Анотація

Статтю присвячено аналізу ролі, місця, інтенцій східних мотивів і образів в есеїстиці лауреатки Шевченківської премії Галини Пагутяк. Об’єктом вивчення постали її збірки прози «Мій Близький і Далекий Схід», «Кожен день — інший», «Книга снів і пробуджень». З’ясовано, що винятковий інтерес Г. Пагутяк до східних мотивів і образів зумовлений не лише їх екзотичністю. Авторку приваблює Схід у різних своїх проявах як загальнолюдська прабатьківщина, недооцінена європейськими і українськими мислителями зокрема. Підсумовано, що посилена увага авторки до культури Сходу зумовлена винятковим прагненням усвідомити формат сучасного світоустрою, проблему національного світогляду, роль далекої на перший погляд культури у формуванні власної. Проаналізовано практики творчого запозичення Г. Пагутяк ідей і мотивів Ду Фу, Цюй Юань, Лі Бо, Чжуанцзи, Мурасакі Сікібу, Кенко-Хосі, Ясунарі Кавабата, Рюноске Акутаґави, Конфуція, Лаоцзи, Сей Сьонагон, фрагментів книг «Дао де дзін», «Шицзін», «Ман-йо-сю» тощо. У статті також осмислено можливості дзуйхіцу у варіанті Г. Пагутяк під впливом Сей Сьонаґон. Осмислення окремих мотивів і образів (смерті як звільнення, роси як смутку й розлуки) здійснено предметно. Узагальнено, що авторка сприймає культурні образи Японії і Китаю як певні точки відліку універсальної світової мудрості й божественної сили, парадоксально близькі українській свідомості. Літераторка вбачає в культурі Сходу взірець космічної гармонії і джерело особистого натхнення для себе як української письменниці. І саме тому її стиль багато в чому схожий на ті чи ті зразки східної літератури: вона віднаходить можливості легко говорити про складне в есеях, на малій текстовій площі ємко вміщуючи розгорнуті думки і міркування, висловлюючись образно, вишукано, витончено, тонко, афористично.