ДО ПИТАННЯ ПРО СОНЯЧНІСТЬ СВІТОСПРИЙНЯТТЯ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ

Анотація

Статтю присвячено виявленню сенсів та місця константи «світло» у творах Григорія Савича Сковороди. Обґрунтовується думка про її структуроутворюючу роль у створеної ним картині світу, що у свою чергу є підтвердженням тези про життєствердність, «сонячність» світосприйняття митця-філософа. Об’єктом аналізу були вірші та філософський трактат Сковороди  1776 року «Книжечка, що називається Silenus Alcibiadis…». Виходячи з багатозначності константи «світло», авторка статті виявила такі її сенси: «день, світлий час доби, вітання усього в природі, пора сяйва сонця», де сонце – знак того кола життя, яке проходе людина («вік золотих літ»);  «щастя, про яке кожен мріє». Це також духовна частка людини. Пізнання світла ототожнюється з пізнанням себе, а це, у свою чергу - провідний принцип концепції людини Сковороди. І решти решт образ світла-сонця – прояв мудрості Бога, обов’язкова складова світобудови.

Виходячи з наявності у філософській системі Григорія Сковороди ідеї світла як божественної енергії, яку розлито по всьому земному світу, авторка статті робить висновок про його близькість до ідей ісихазму. Людина, згідно з концепцією ісихастів, шляхом концентрації на своєму внутрішньому світі, духовного удосконалення стає Богоподібною, тобто спроможною впливати на світ та робити його досконалим відповідно до божественного плану світоустрою. Ідеї ісихазму мали вплив на концепцію двох світів, яка розвивається у трактаті «Книжечка, що називається Silenus Alcibiadis…». У статті ідеї трактату співвідносяться з міфологічними уявленнями про опозицію світа темряві, з містичними системами, з грецькою філософією, зокрема Епікура.