МОВНА ТА НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИЧНІСТЬ БІЛІНГВА (ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ОПИТУВАННЯ 2022 РОКУ В УКРАЇНІ)

Анотація

Стаття присвячена вивченню понять мовна та етнічна ідентичність щодо визначення їх у ситуації двомовності в Україні. Функціонування поняття та терміну «етномовна ідентичність» свідчить про безпосередній зв’язок мови та етнічної ідентичності. Етномовна ідентичність є історично мінливим явищем та двостороннім семіотичним, дискурсивним утворенням, яке містить знаки, що маркують межі між своїми та чужими. Натомість, національна ідентичність є формою ототожнення з певним державним устроєм через систему символів та дискурсів, адже держави – це не тільки політичні утворення, але й системи культурного представлення / опису. Національна ідентичність у такому разі постійно підтримується множинними у просторі та часі дискурсивними позиціями, що є нестабільними і мінливими. Результати опитування, що відбулося у травні 2022 року та опубліковано 07.01.2023, дають підстави стверджувати, шо національність більше не є етнічною категорією, й розподіл за нею не відбиває етнічного складу населення. Кривава війна, яку розпочала країна-агресор в Україні, не могла не вплинути на мовний та національно ідентичний вибір українців, які російську мову асоціативно пов’язують з мовою нападників та вважають її «токсичною», свідомо обираючи мовою спілкування українську. Політичні процеси формують відповідні дискурси, що, в свою чергу, здійснює вплив на мовну та національну ідентифікацію. люди дедалі частіше називають себе українцями саме тому, що живуть в Україні, без огляду на походження, і переносять цю громадянську ідентичність на категорію національності, яка традиційно була етнічною. Отже, екстралінгвістичні чинники зумовили зміни у мовній ситуації в країні, де вже переважна більшість розуміє потреби говорити українською мовою. Аксіологічний та емоційний чинники призвели до зниження статусу російської мови та її низький рівень впливу на національну ідентифікацію білінгвів-громадян України.