МЕГАЕСЕЙ ЯК ЛІТЕРАТУРНИЙ ФОРМАТ: ЛЕСЕЗНАВЧИЙ ДИСКУРС

Анотація

У статті проаналізовано мегаесей як формат у сучасній українській літературі на прикладі 3 видань: «Моя Леся Українка» Н. Зборовської, «Леся Українка. Драма усвідомлення тіні» Є. Кононенко і «Notre Dame dʼUkraine. Українка в конфлікті міфологій» О. Забужко. Усі три твори схожі матеріалом обсервації (осмислюється творчість видатної мисткині з урахуванням обставин її життя та епохи), обраним форматом вивчення (багатоаспектне осмислення однієї теми), індивідуально-авторським підходом до інтерпретації відомих і мало знаних широкій аудиторії творів поетеси. Проаналізовані мегаесеї засвідчили винятковий інтерес до спадщини Лесі Українки, осмислення якої у мегаформаті відкриває системні та багатоаспектні можливості особистісної інтерпретації її феноменальної творчості. Презентовані твори комплексної організації зі зваженою та обґрунтованою структурою, усі компоненти якої внутрішньо впорядковані, засвідчили широкі можливості письменницької та наукової рефлексії, зібраної воєдино. Твори задекларували себе як інтегровані ансамблеві утворення, що вирізняються завершеністю, звʼязністю, кожен твір у книзі розвиває мікротему, заявлену в попередньому творі, і навряд чи може існувати поза контекстом і цілісністю. Важливими є роль вступу (передмови) і післямови у кожній книзі. При цьому основні творчі практики осмислення буття – самопрезентація, самоідентифікація – залишаються панівними в есеї як мегаформаті. У статті доведено, що образність, емоційність, активне використання мовно-стилістичних засобів художньої виразності, що породжують мислеобрази, а в окремих випадках і публіцистичний пафос, як засвідчили твори Н. Зборовської, О. Забужко і Є. Кононенко, залишаються дієвими есеїстичними практиками лесіани і такого формату.