ТОПОС КИЄВА В ЕСЕЇСТИЦІ Є. КОНОНЕНКО

Анотація

У статті проаналізовано топос Києва в есеїстичній творчості Є. Кононенко. На підставі аналізу збірок «Героїні та герої», «У черзі за святою водою» та «Слово свого роду» наголошено, що краєвиди столиці і розмисли довкола них постають вагомою частиною текстового простору, частиною урбаністичного пейзажу, а в окремих випадках і перетворюються на героя твору: свідка подій, спостерігача, а то й особливого учасника. Наголошено, що Київ в есеях виконує роль неодмінного складника художньої оповіді та авторської рефлексії. Описи головного міста України інтонуються авторськими ментативами, слугують ілюстративним матеріалом, подекуди виступають квінтесенцією авторських спостережень. Панорамні та зредуковані відповідно до авторського задуму локації Києва переважно зосереджені в текстах, що присвячені соціокультурним питанням, рідше винятково літературним. Доведено, що Київ в есеїстичній інтерпретації Є. Кононенко постає неореалістичним образом з певними постмодерними акцентами. Письменниця не ідеалізує і не сакралізує столицю. У її творах практично немає описів відомих локацій. Усі місця столиці, обрані авторкою для осмислення, є знаковими винятково для неї особисто і часто є малознаними широкій аудиторії. Авторка, міркуючи про проблеми сьогочасного буття людини творчої, обирає столицю в якості тла розповідей і рефлексій, пропонуючи культурологічні, соціальні, екзистенційні, метафізичні та автобіографічні ментативи й наративи. Столиця постає центром авторського буття і водночас його тлом. Зроблено висновки, що в есеях Є. Кононенко не йдеться про спеціально створений образ Києва, а також не представлено тему міста, традиційну для митців-класиків; ідеться про урбаністичний дискурс довкола Києва, а самі твори є рефлексією про життя, творчість, родину, комунікацію, спричинені цим мегаполісом.