ТЕОРЕТИЗАЦІЯ ЕСЕЮ ЯК ЛІТЕРАТУРНОГО ТВОРУ: ПИСЬМЕННИЦЬКИЙ ДИСКУРС

Анотація

У статті систематизовано аспекти теоретизації есею як художнього твору з погляду сучасних письменників і запропоновано позиціонування цієї теорії в сучасному науковому дискурсі. Письменники, пишучи есеї, а відтак створюючи новий простір для власної самореалізації, одночасно маркують його і як топос усвідомлення самого цього явища. Письменники, міркуючи про сутність монтенівського твору, не формують власне теорію твору, а пропонують нові її аспекти, здійснюють важливі акценти в чинних розробках, індивідуалізують напрацьовані іншими дослідниками позиції. У статті звернено увагу на ці процеси як а пріорі властиві епосі постмодерну. Проаналізовано основні платформи, на яких митці пропонують власну теорію есею: по-перше, передмови до збірок; по-друге, спеціально написаний текст, жанр якого умовно можна окреслити як «есей про есей»; по-третє, інтервʼю чи інші способи публічної презентації власної творчості; по-четверте, засоби, зовсім не повʼязані з письменницькою творчістю: тренінги, вебінари, зустрічі з читачами, публічні лекції тощо. Запропоновано вважати письменницьку теоретизацію есею як альтернативну до офіційної наукової. Зроблено висновок, що письменницькі узагальнення щодо цього твору не можуть претендувати на окрему теорію монтенівського жанру, хіба що її відгалудження; між тим, його здобутки суттєво доповнять і урізноманітнять чинні напрацювання про цей твір-рефлексію. Висновки зроблено на підставі аналізу різних текстів С. Андрухович, Ю. Андруховича, О. Бойченка, А. Бондаря, І. Бондаря-Терещенка, С. Грабаря, А. Дністрового, С. Жадана, О. Забужко, І. Лучука, М. Лаюка, А. Любки, Б. Матіяш, О. Михеда, В. Неборака, Т. Прохаська, Р. Чопика тощо. Узагальнено, що погляд митців на жанр есею цілком може претендувати на окремий дискурс цього феномену як такого, а деталі авторських опіній є цінними завдяки особистому досвіду самих авторів як практиків і їх умінню цей досвід систематизовувати на іншому рівні.